(Стаття повністю публікується в Інформаційному бюлетені з міжнародної стандартизації)

Своєю кампанією, проведеною у зв’язку з Міжнародним днем прав споживачів у 2000 році, СІ підняла питання “Наша їжа — чий вибір?”, і цим вперше підняла тему генетично модифікованих харчових продукції та їхньої потенціальної небезпеки для здоров’я людини.

Три роки потому під час Міжнародного дня прав споживача у 2003 році, СІ повернулась до цієї теми, оскільки її значення на порядку денному значно зросло як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах. Тоді СІ вийшла за рамки питання безпеки продукції харчування та ризиків для людського здоров’я і проаналізувала, як великі корпорації використовують біотехнології для того, щоб закріпити свій контроль над глобальним виробництвом продукції харчування.

Ця тема, базуючись на двох вищезгаданих кампаніях, була розглянута та розвинена організаціями-членами СІ по всьому світу в залежності від того, як швидко вона ставала важливою у різних суспільствах.

За останні два роки у своєму проекті “Організації з захисту прав споживача і Картахенський протокол з біологічної безпеки: право споживача у країнах, що розвиваються, на здорове навколишнє середовище” СІ мала можливість повернутися до цього питання з точки зору країн, що розвиваються, і, зокрема, з точки зору впливу генетично модифікованих харчових продукції на навколишнє середовище та природу. Для досягнення цього СІ співпрацювала з групою провідних асоціацій споживачів з метою аналізу Картахенського протоколу з біологічної безпеки та його можливого використання для захисту та сприяння правам споживача.

Після більш ніж двадцяти років, упродовж яких промислова сільськогосподарська продукція асоціювалася з комерційним розвитком генетичної інженерії, багато питань залишилося без відповідей. Мало відомо про можливий вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище, а також про небезпеку, що може бути з цим пов’язана. Цьому можна в значній мірі завдячити відсутності незалежних досліджень і відповідних інструментів для моніторингу та аналізу ризиків.

Головною іронією у цій ситуації є вражаючий контраст між ентузіазмом тих, хто заохочує цей вид технологій, заявляючи, що генетично модифіковані продукти мають унікальні властивості з метою досягнення легальної монополії на них шляхом отримання патенту, і тими, хто з аналогічним завзяттям у відповідь на подібні питання стверджує, що вони нічим не відрізняються від звичайних продукції харчування.

Компанії спершу намагаються довести, що їхня продукція відрізняється від звичайної з метою отримання відповідного патенту. Водночас, вони поширюють інформацію для того, щоб переконати уряд, що ці продукти є такими самими, як і звичайні, аби отримати дозвіл на вирощування та продаж. У таких випадках ці великі корпорації наголошують, що генетично модифіковані організми та їхні похідні абсолютно безпечні для здоров’я та навколишнього середовища, оскільки нічим не відрізняються від традиційних видів. Споживачі, звісно, помічають це протиріччя і, прагнучи уникнути загрози для власного здоров’я, вирішують взагалі не купувати такі продукти.

Інформація, отримана з міжнародного досвіду, свідчить про те, що посадка генетично модифікованих рослин для масового виробництва не має значних переваг для споживачів або дрібних фермерів у країнах, що розвиваються. Навіть широко розповсюджені повідомлення про “непрямі переваги”, тобто зменшення використання гербіцидів та пестицидів у процесі виробництва, є необґрунтованими. Єдиними, кому це вигідно, залишаються міжнаціональні агрохімічні корпорації, які контролюють галузь генетично модифікованих рослин та хімікатів, а також сільськогосподарських субпродукції, пов’язаних з їхнім використанням.

Споживачі всього світу мають право спитати, чому ця технологія повинна використовуватися у їхніх країнах, якщо вона не надає ніяких значних переваг для суспільства, але являє собою потенціальний ризик для біосфери та впливає на наше право жити у незабрудненому навколишньому середовищі.

Юст Мартенс,

генеральний директор Міжнародної організації прав споживачів.

***

Сучасна біотехнологія та GMO

Біотехнологію може бути визначити як маніпуляцію з живими організмами для виробництва товарів та послуг, корисних для людини. Біотехнологія охоплює в себе широкий спектр заходів, що можуть бути застосовані на всіх біологічних рівнях організації, наприклад, для систем виробництва in vitro (вирощених у пробірці) не клітинних організмів (вірусів), одноклітинних організмів (бактерій) і великих організмів, таких як рослини та тварини. Вона охоплює кілька методів та процедур, одним з яких є “генна інженерія”.

Генна інженерія має велику кількість різних методів, які використовуються для виділення окремих генів одного або декількох мікроорганізмів рослин або тварин і вставлення їх у генетичний матеріал іншого. Ці методи в сукупності називаються “методами зміни нуклеїнових кислот in vitro” і використовуються з 1970-х років. У результаті генетичної модифікації гени передаються і змінюються способом, неможливим у природі, наприклад, між різними біологічними видами та між тваринами і рослинами та мікроорганізмами. Після вставки гени можуть бути передані потомству зміненого виду шляхом звичайних репродуктивних процесів.

Таким чином, генна інженерія відрізняється від інших методів та методів традиційної біотехнології тим, що вона дозволяє людям перепрограмувати життя будь-якого організму. Це — революційна процедура, що не має прецедентів в людській історії. Для того, щоб вирізнити один вид технологій від інших, було створене поняття “сучасної біотехнології”.

Серед багатьох складних та різноманітних питань, пов’язаних з використання сучасної біотехнології, два викликають бурхливі соціальні дискусії: використання та вплив біотехнологічної продукції (генетично модифікованих організмів, GMO) та правові питання, пов’язані з її використанням, наприклад, інтелектуальна власність та відповідальність.

Генетично модифіковані організми (GMO) є продуктом сучасної біотехнології. Це — організми, генетичний матеріал яких було змінено за допомогою технологій генної інженерії. Залежно від того, з якого джерела був взятий імпортований генетичний матеріал, можна розрізнити різні види генетичної модифікації. Ця категорія охоплює всі види живих організмів (рослини, тварини та мікроорганізми) і всі види змін у цих мікроорганізмах (вставка і/або вилучення генетичного матеріалу).

Картахенський протокол з біологічної безпеки використовує термін “живі модифіковані організми” (LMO), а не “генетично модифіковані організми” (GMO) для того, щоб вирізнити організми, нездатні для передачі та відтворення генетичного матеріалу. У пункті (g) статті 3 “Використання термінів”, написано: “Живим модифікованим організмом називається будь-який живий організм, що містить нову комбінацію генетичного матеріалу, отриману внаслідок використання сучасної біотехнології”. У тій же статті термін “сучасна біотехнологія” використовується як спільна назва безлічі технологій генної інженерії, охоплюючи методи модифікації нуклеїнових кислот та злиття клітин:

“Сучасна біотехнологія” означає застосування:

• а. Методів модифікації нуклеїнових кислот in vitro, в тому числі використання рекомбінантних дезоксирибонуклеїнових кислот (DNA–ДНК) і прямої ін’єкції нуклеїнових кислот в клітини або органели.
• b. Злиття клітин різних таксономічних сімей, що дозволяє подолати природні фізіологічні репродуктивні або рекомбінаційні бар’єри і які не є методами, традиційними для селекції та відбору.

Таким чином, GMO відрізняються від звичайних організмів принаймні за трьома аспектами:

1) Вони містять нові генетичні комбінації, тобто, наявна зміна їхніх природних біологічних властивостей, що в більшості випадків спричиняється передачею генетичного матеріалу від різних біологічних контекстів. (Цей аспект зазвичай неправильно вважається виключно посиланням на передачу генетичного матеріалу між видами).

2) В більшості випадків ці нові генетичні комбінації пов’язані з відповідними юридичними патентами. Це характерно для більшості GMO, комерційно доступних сьогодні. Патент являє собою інституційну перевірку прав інтелектуальної власності, пов’язаних з інноваціями та різницею біологічного контексту організму, до якого призводить комбінація.

3) У зв’язку з потенційними ризиками GMO необхідні конкретні регламенти на виробництво, комерціалізацію та торгівлю.

Розвиток GMO за допомогою сучасної біотехнології охоплює широкий спектр дисциплін — від проектування до сільського господарства та виробництва харчової продукції. Таким чином, розвиток генної інженерії охоплює ряд продукції та послуг, починаючи від трансгенних рослинних культур і закінчуючи генетично модифікованими тваринами та мікроорганізмами.

Активні дослідження в сфері генетичної модифікації живих організмів проводяться з початку 1980-х років. GMO на той час комерційно та серійно вироблялися вже більше ніж 20 років, але широкомасштабне виробництво GMO розпочалося з комерційної посадки генетично модифікованих рослинних культур. Історія виробництва та комерціалізації GMO майже виключно складається з модифікованих рослин, особливо тих, яким було імпортовано новий генетичний матеріал. GM-рослини в теперішній час комерційно поширюються на міжнародному рівні, і більшість країн, які вирощують такі рослини, і є їх основними експортерами. Саме тому терміни “GM-культури” та “GM-рослини” також широко використовуються для позначення GMO.

Продукти сучасної біотехнології можуть перетинати традиційні географічні та соціальні кордони. Це може призвести до конфлікту, оскільки біотехнології, прийняті в одному регіоні або суспільстві, можуть бути неприйнятними для іншого тому, що різні технології по-різному впливають на різні середовища і соціальні та культурні умови. Деякі технології можуть бути корисними у певному місці у певний час, проте можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків та витрат у інших випадках.

Споживачі та розвиток сучасної біотехнології

З початку розвитку сучасної біотехнології багато урядів розвинених країн сприяли виробництву та комерціалізації GMO. Проте, багато соціальних досліджень підкреслюють розбіжність між цим державним натхненням та думкою громадськості, стурбованої потенційними ризиками і відсутністю незалежної, достовірної та своєчасної інформації. Ця зростаюча протидія громадської думки стала однією з основних перешкод, з якою галузь біотехнології стикається по всьому світові.

Критика з боку різних соціальних секторів, що стосується небезпеки цих технологічних розроблень, часто відхиляється як необґрунтована та нерозумна, оскільки в її основі часто лежить відсутність розуміння наукових та комерційних питань. Але незважаючи на зусилля уряду та промисловості “поінформувати” суспільство про переваги продукції та послуг, створених на основі надбань сучасної біотехнології, недовіра до цієї продукції зберігається. Споживачі мають чітке розуміння проблем та вимог, які далеко не ірраціональні та дуже прагматичні.

Як тільки люди по всьому світові почали розуміти, що вони можуть споживати продукти, які містять генетично модифіковані компоненти, і навіть про це не здогадуватися, соціальні рухи почали протистояти цим технологіям і вимагати сегрегації та маркування для всіх харчових продуктів з трансгенними компонентами. Досвід споживачів показав, що наслідки нових технологій не завжди відразу стають очевидними, і, коли це все-таки відбувається, реакцією зазвичай є ухилення від установлених обов’язків.

В умовах зростаючого опору споживачів деякі уряди внесли до своєї нормативної бази концепцію “еквівалентності” для підтримки аргументу біотехнологічної промисловості — трансгенні товари є “еквівалентами” іншій харчовій продукції і будь-які форми сегрегації або спеціального маркування будуть носити дискримінаційний характер та являти собою перешкоду для міжнародної торгівлі. З іншого боку, запровадження маркування GM-продукції вимагає розділення на точне походження та відстеження всього ланцюга виробництва, а це підвищує ціну товарів та виробництва і знижує комерційну привабливість такої продукції.

У деяких країнах теорія еквівалентності, по суті, була внесена до установленого порядку аналізу безпеки трансгенної продукції. Але її застосування як основи для оцінки ризиків в теперішній час знаходиться під питанням. Генетично модифіковані продукти, що були дозволені законом і зараз продаються по всьому світові, ще не піддавалися суворому і систематичному науковому аналізу для дослідження та оцінки їхніх довгострокових наслідків.

У більшості країн, де GMO були входять до виробничих та маркетингових систем, органи влади не дали серйозних, відповідальних відповідей на питання, що, без сумніву, піднімалися споживачами. Навіщо нам потрібні трансгенні продукти? Які реальні небезпеки та вигоди для здоров’я людини вони створюють? Хто приймає рішення щодо виробництва і маркетингу, а хто — щодо законності та критеріїв? Чому споживачам не надається належна інформація про харчові продукти з трансгенними компонентами перед тим, як вони розміщуються на ринку? Чому немає обов’язкового маркування, яке б дозволило споживачам зробити добровільний та свідомий вибір? Чи мають національні органи влади ресурси та потенціал, необхідні для того, щоб знати, оцінювати та контролювати потенційні ризики та небезпеки, які можуть представляти ці продукти? Хто вирішує, що краще для населення, і за якими критеріями?

Поки що споживачі в більшості країн світу не мають можливості зробити добровільний та свідомий вибір того, які продукти вони хочуть споживати. Водночас, розумної альтернативи цьому також поки що немає.

Хоча сумніви споживачів спочатку зосереджувалися на потенційному впливі транс генної продукції на здоров’я людини, суперечки з тих пір стали ширшими та складнішими. Споживачі знають, що проблеми навколишнього середовища не покладаються в центр досліджень та програм розвитку промислового сільського господарства, оскільки вони головним чином відповідають комерційним інтересам уряду та промисловості. Тому споживачі почали непокоїтися і за навколишнє середовище, закликаючи свої уряди розробляти систематичне та всеосяжне законодавство для розширення традиційного захисту безпеки харчової продукції та охорони здоров’я, а також нові правила та політику біологічної безпеки.

Поширення експорту та виробництва GMO все більше ускладнює контроль забруднення ним навколишнього середовища та харчового ланцюга. Нестача у більшості урядів політичної волі погіршується відсутністю чітких (як формальних, так і неофіційних) механізмів контролю виробництва, внутрішніх ринків та імпорту. Питання продовольчої безпеки не можуть бути належним чином вирішені з продуктами сучасної технології, незважаючи на забруднення ними навколишнього середовища, особливо у випадку насіння і трансгенних рослинних культур.

Біологічна безпека

Біологічна безпека може бути визначена як набір дій та процедур, спрямованих на запобігання, мінімізації та/або усунення потенційної небезпеки від тварин та рослин, отриманих в результаті досліджень, розроблення, виробництва та комерціалізації сучасної біотехнології для навколишнього середовища та людини. В той час як сучасна біотехнологія узгоджується з науково-технологічним розвитком та промисловим застосуванням, біологічна безпека має справу з негативним впливом продукції та послуг, створених за її допомогою. Таким чином, концепція біологічної безпеки відноситься до раціонального використання методів та процедур сучасної біотехнології, її продукції та застосування.

Біологічна безпека охоплює широкий спектр потенційних небезпек та впливів, що можуть виникнути в результаті застосування сучасної біотехнології в широкому спектрі людської діяльності (наприклад, медицина та сільське господарство), і досліджує їхні економічні та соціальні наслідки. Відповідні наукові дисципліни, що лежать в основі аналізу біологічної безпеки, охоплюють молекулярну біологію, селекцію, генетику, патологію рослин, агрономію, вивчення бур’янів, ентомологію та екологію. Коло наукових знань та даних, що безпосередньо впливають на біологічну безпеку, є досить великим.

Концепція біологічної безпеки, була розроблена, в основному, в рамках Картахенського протоколу з біологічної безпеки у зв’язку із зусиллями зменшення та усунення потенційних ризиків, пов’язаних з перевезенням, зберіганням та використанням GMO. Отже, проблеми біологічної безпеки тісно пов’язані з принципом обережності (п’ятнадцятим принципом декларації Ріо-де-Жанейро), у якому говориться, що відсутність повної наукової впевненості не може використовуватися як привід для відкладання прийняття рішення, коли існує загроза серйозних або незворотних втрат. Таким чином, принцип обережності перекликається з науковою невизначеністю та соціальною стурбованістю з приводу ризиків GMO та підтверджує, що відповідальність за визначення рівня прийнятного для суспільства ризику лежить не тільки на вчених.

Принцип обережності для біологічної безпеки дуже важливий, але він повинен розглядатися як один з аспектів багатогранної та комплексної системи управління ризиками в цій галузі. Освітні програми, інформування, безпечне для екології виробництво, управління відходами та адаптивне управління також є компонентами цієї системи. Будь-яке рішення, яке враховує прийняття принципу обережності та те, що в ньому сказано щодо наукової невизначеності ризику, також повинне ще на стадії обговорення охоплювати питання збалансованого управління ресурсами.

Принцип обережності має вирішальне значення в світлі того факту, що контроль над GM-виробництвом все більше переходить до рук приватних підприємців, яких, як правило, більше цікавлять питання розвитку та комерціалізації їхньої продукції, ніж оцінка можливості негативних наслідків. Суспільна стурбованість зростає, коли аналіз ризику проводиться державними органами на основі інформації, прямо чи опосередковано наданої сторонами, зацікавленими у використанні GMO.

GMO, ризики та біологічна безпека

На жаль, швидкий розвиток сучасної біотехнології та її технологічних застосувань, особливо в галузі сільського господарства, не супроводжувався аналогічними досягненнями в галузі біологічної безпеки. Історія останньої розпочалася в 1990-х роках, коли соціальні чинники у деяких розвинених країнах спричинили побоювання щодо небезпеки виробництва та комерціалізації GMO, оголошених національними та міжнародними рухами, спрямованими на оцінку та регулювання їхнього використання. Таким чином, деякі країни почали все більше непокоїтися щодо наукової невизначеності та потенціальних, ненавмисних та небажаних, побічних впливів цих технологій, і приступили до створення нормативних положень з біологічної безпеки.

На сьогоднішній день мало що відомо про вплив GMO на здоров’я людини та навколишнє середовище. Це багато в чому пов’язано з двома факторами: сумнозвісною нестачею коштів для дослідження та розвитком біологічної безпеки і певними труднощами, пов’язаними з генною інженерією, наприклад, відсутністю контролю за результатами генетичної модифікації (GMO) та можливість переходу генів до інших особин та видів. У цілому, ризиком вважається ймовірність виникнення та збільшення негативного впливу речовини, дії чи процесу.

Таким чином, потенційність ризику знаходиться в більшій чи меншій залежності від імовірності виникнення, частоти та масштабу негативних наслідків. Питання про ризик вимагає надійних та ефективних засобів оцінки, управління та узгодження, і, окрім того, дієвої системи моніторингу та відстеження механізмів.

Для оцінки ризиків для навколишнього середовища, пов’язаних з GMO, потрібно визначити можливі негативні наслідки та оцінити їхню величину та періодичність. Це вимагає складного аналізу, оскільки потенційна небезпека будь-якого трансгенного сорту буде залежати від складної взаємодії між генетичними модифікаціями, онтогенезом організму та особливостями екосистеми, до якої він переміщений. Аналіз ризиків потрібно застосовувати як в конкретних випадках, так і в широкому масштабі. Оцінка ризиків GMO повинна спиратися на матрицю для аналізу, що означає, як мінімум, виділення конкретних просторових конфігурацій, таких як рослина або культура, ділянка, де вона вирощується, ферма та галузь і можливі наслідки, як прямі, так і непрямі трансгенного сорту для екосистеми, методів ведення сільського господарства, економіки, тощо. Так само потрібно оцінювати і небезпеку для здоров’я людини — враховувати, з одного боку, комплекс чинників, унікальних для людського організму, а з іншого — вид населення та його соціальні умови.

Питання людського здоров’я і пов’язані з використанням GMO ризики вступили у конфлікт, оскільки продукти сучасної біотехнології можуть бути використані як пряме джерело харчування (генетично модифіковані рослини, тварини, риби), так і непряме, наприклад, бути інгредієнтом оброблених харчових продуктів (GM-соя) або кормом для тварин та риби, що пізніше вживаються в їжу людьми. В теперішній час GMO в основному є непрямим джерелом харчування, а більшість GM-культур у промисловому виробництві вирощується на корм худобі та для харчової промисловості.

Потенційна небезпека генетично модифікованої продукції для навколишнього середовища в тому, що існує можливість перенесення генів від модифікованих до не модифікованих осіб. Крім того, способи, за допомогою яких виробляються GMO, можуть мати негативний вплив на екосистеми та різноманітність видів.

У випадку рослин перенесення генів може відбуватися природним шляхом: за допомогою пилку, що переноситься від однієї рослини до іншої. Пилок може поширюватися найрізноманітнішими способами: за допомогою вітру, води, тварин. Пилок та насіння можуть поширюватися і з отриманого потомства. Мінімальними вимогами для переходу модифікованих генів є наявність у безпосередній близькості підходящих за статтю не модифікованих особин і можливість цих особин схрещуватися та створювати плодючі гібриди. Можливість та вид схрещування змінюється в залежності від видів (наприклад, кукурудза то просо використовують перехресне запилення, в той час як рис, пшениця та ячмінь є самозапильними). Перехід генів має відношення до обміну генами між популяціями, а не просто поширення пилку або насіння. У випадку з тваринами таке може статися під час спарювання трансгенних особин з не модифікованими та в подальшому виробництві плідного потомства.

Перехід генів також може бути спричинене втручанням людини. У випадку з генетично модифікованими рослинними культурами це може статися, коли фермери використовують GM-насіння як продовольчу допомогу або під час його обміну та зберіганні. Також фермери, які вважають, що використання GM-рослин надасть їм перевагу, можуть незаконно схрещувати їх з не модифікованими.

Якщо відбувся перехід генів, трансгенний матеріал може поширюватися в рамках раніше не модифікованих особин або виродитися у наступних поколіннях. На цей результат впливає ряд чинників: кількість не-GM особин, масштаб схрещення, кількість і життєздатність отриманого в результаті насіння або потомства. Також важливим чинником є те, чи має трансгенна рослина селективну перевагу. Якщо так (наприклад, за рахунок більшої плодовитості чи кращої пристосованості до навколишніх умов), це, ймовірно, пришвидшить його поширення.

Деякі країни вимагають оцінки екологічного впливу, що охоплює послідовну оцінку ризиків, яка розглядає кожен конкретний випадок, перед початком великих комерційних посадок трансгенних видів. Таким чином, потенційні екологічні наслідки визначаються за допомогою оцінки можливого виникнення негативного впливу випуску GMO на конкретну екосистему.

Враховуючи можливість виникнення прямих, непрямих, негайних та довгострокових наслідків, важко повірити, що трансгенні культури не являють собою ризику для навколишнього середовища. Найбільша небезпека полягає в тому, що якщо трансгенні культури один раз потраплять на навколишнє середовище, їхні потенційні наслідки, поширення та вплив на інші організми не можна буде контролювати. На відміну від іншої продукції, що може бути в разі небезпеки вилучена з ринку, гени, вже випущені у навколишнє середовище, не мають шляху назад.

Під час оцінки ризиків, пов’язаних з GMO, можуть бути розглянуті такі питання:

• Яка можливість та швидкість переходу генів від GM-особин до не модифікованих?
• Чи повинен під час оцінки потенційного впливу перенесення генів розглядатися характер генетичної модифікації?
• Чи існує можливість виявляти перехід генів?
• Які можуть бути потенційні соціально-економічні та екологічні наслідки перенесення генів?
• Потенційна небезпека більша для диких родичів, ландрас або свійських тварин?
• Чи відрізняються потенційні наслідки для навколишнього середовища в різних галузях або регіонах?
• Хто повинен нести відповідальність за будь-які негативні наслідки небажаного переходу генів?

Практично всі суперечки про недоліки та переваги GMO виникають через ризики, пов’язані з використанням цих нових технологій, а також через критерії та способи, якими ці ризики ідентифікуються, оцінюються та управляються. Визначення соціально прийнятних рівнів небезпеки нових технологій, особливо там, де наявний вплив на навколишнє середовище та безпеку харчової продукції, є, як правило, спірним. Зневага уряду до питань безпеки харчових продукції у минулому спричинила сильну недовіру до влади і так званої “наукової об’єктивності”. Наука не є ні повністю об’єктивною, ні абсолютною, і вона не завжди дає відповіді на складні питання, які виникають під час прийняття рішень про те, що краще для суспільства. У більшості випадків наукова інформація, сама по собі, не достатня підстава для прийняття рішень у галузі оцінки та управління ризиками.

Необхідно перевести цю дискусію в більш широкий масштаб. Це особливо важливо з урахуванням того, що проблеми ці виникають на міжнародному ринку, де відбувається постійна торгівля продуктами, з якими пов’язані такі ризики. Все більше і більше національних нормативних та експортних систем сертифікації починають стикатися зі значним збільшенням обсягу виробництва продукції харчування та сільськогосподарських товарів у міжнародній торгівлі, спричиненим розширенням розмаїття імпортованої продукції і кількості країн, з яких вона імпортується. Збільшення кількості подорожей також створює більше можливостей поширення шкідників, хвороб та інших небезпек, що рухаються швидко та далі, ніж будь-коли раніше як у межах країн, так і між ними.

Тому контроль над GMO завжди був важливою проблемою. Питання про те, як GMO повинні контролюватися, що повинно бути взято під контроль, які мають бути межі контролю та хто буде його проводити займають центральне місце в дискусії з приводу ризиків сучасної біотехнології. Таким чином, можливість того, що трансгенні культури заподіють шкоду навколишньому середовищу або здоров’ю людини, призвела до розроблення нормативних режимів, які спеціально застосовуються для оцінки біологічної безпеки цієї продукції. Отже, розроблення та впровадження ефективної системи біологічної безпеки має визначальне значення для захисту споживачів і навколишнього середовища.

(Далі буде...)