(Початок статті)

Дослідження з біологічної безпеки

Мета біологічної безпеки полягає у наданні відповіді на питання про безпечність використання сучасної біотехнології. Дослідження впливу та наслідків біотехнології почалися близько 20 років тому паралельно із її застосуванням. З тих пір дослідження в галузі біологічної безпеки відігравали ключову роль у сфері оцінки та розвитку біотехнології і визначили наукову основу для прийняття міжнародних стратегій та правил.

Початкові дослідження були проведені розробниками GMO, найважливішою метою яких була перевірка молекулярної стабільності та життєздатності нової продукції. Нові питання наукового співтовариства, створені зростанням кількості випадків GM-забруднення, занепокоєнням з приводу впливу на здоров’я людини та прийняття Картахенського протоколу відкрили нові напрямки досліджень.

Галузь біологічної безпеки в теперішній час розглядає широке коло питань, у тому числі стійкість генетичної модифікації, перехід генів, GM-забруднення, потенціал нанесення шкоди, побічні ефекти, токсичність та алергенність. Дослідження також охоплюють розвиток моніторингу, оцінку ризику та стратегії управління. Таким чином, під час аналізу досліджень в галузі біологічної безпеки потрібно враховувати три основні питання:

Хто проводить дослідження в галузі біологічної безпеки?

Де це відбувається?

Які питання дослідження біологічної безпеки є актуальними?

Багато вчених і зацікавлених сторін закликають до серйозніших досліджень у галузі біологічної безпеки, посилаючись на те, що виявлено скорочення кількості публікацій і відсутність результатів у галузі експериментальних досліджень. За цим питанням можна провести просте дослідження — за допомогою бібліографічної бази даних з біологічної безпеки зробити оглядь місць, де ці дослідження проводилися (результати пошуку серед публікацій 1990 року наведені в таблиці 1). Регіонами з найбільшою кількістю публікацій є Європа та Північна Америка. Країни, що розвиваються, особливо в Африці і Південній Америці, навели значно меншу кількість публікацій.

Таблиця 1

Кількість публікацій з біологічної безпеки у різних регіонах світу, згідно з бібліографічною базою даних з біологічної безпеки.

Ця ситуація здається парадоксальною, якщо подивитися на глобальний географічний розподіл GMO. Південна Америка є регіоном, у якому GM-сільське господарство було широко прийняте, але вона надає найменшу кількість наукових публікацій з біологічної безпеки, на відміну від Європи, у якій вирощується найменше генетично змінених зернових культур.

Огляд Журналу екологічних досліджень у галузі біологічної безпеки, рецензованому наукового журналу, що видається з 2001 року, надає аналогічні результати. У 2008 році чотири проблеми було розглянуто в 19 статтях, але тільки одна з них (Коен та ін., 2008 року) була підготовлена у співпраці з науково-дослідною установою країни, що розвивається (два з п’яти співавторів працювали у В’єтнамі). Решта 18 статей були опубліковані науково-дослідними установами Північної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеландії. У 2009 році у трьох номерах журналу тільки одна стаття (Кінгірі та Айеле, 2009 року) була підготовлена у співпраці з науковцями країни, що розвивається (один з двох співавторів працював у Кенії).

Тому зрозуміло, що багато важливих галузей залишаються непомітними для досліджень біологічної безпеки. Це викликає особливу стурбованість в регіонах, де GMO вже були випущені у навколишнє середовище та на національні ринки (наприклад, Південна Америка) і підкреслює необхідність національних та регіональних науково-дослідних підходів та програм. Дослідження в галузі біологічної безпеки в цих регіонах може допомогти отримати необхідні для наукової спільноти знання про вплив продукції сучасної біотехнології на навколишнє середовище і допоможе відповідним органам влади усунути їх у належному порядку.

Враховуючи той факт, що дослідження в галузі біологічної безпеки проводиться в основному у розвинених країнах і майже немає польових досліджень з біологічної безпеки у країнах, що розвиваються, не дивно, що дослідження, які проводяться в теперішній час, мають дуже вузьку сферу. У зв’язку з цим виникає питання про те, наскільки корисними можуть виявитися ці дослідження для країн, що розвиваються, і для стратегії управління ризиками, що здійснюється їхніми відповідними органами влади.

Міжнародне регулювання біологічної безпеки

Порядок денний № 21, прийнятий на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася в 1992 році, у главі 16 містить конкретні положення для “екологічно обґрунтованого регулювання біотехнологій”. У цій главі також визнається, що світ може лише виграти від біотехнології, якщо вона застосовуватиметься у безпечних умовах, засвідчуючи цим самим важливість безпеки в галузі дослідження, розвитку та застосування біотехнології в рамках міжнародної угоди про принципи, що повинні застосовуватися під час оцінки та управління ризиками. Таким чином, Порядком денним № 21 уряди взяли на себе зобов’язання визначити міжнародні заходи та вид співпраці в галузі біологічної безпеки.

Конвенція про біологічне різноманіття, також підписана в 1992 році, у пункті g статті 8 (Охорона природи в регіонах) і у статті 19 розглядає питання про безпеку у галузі біотехнології (Застосування біотехнології і поширення пов’язаних з нею вигод). У статті 8 (g) сторонам Конвенції пропонується впровадження або підтримання засобів регулювання, контролю або обмеження небезпеки, пов’язаної з використанням і реалізацією продукції біотехнології, яка може чинити несприятливий вплив на збереження та розумне використання біологічного розмаїття, а в статті 19 розглядаються проблеми необхідності протоколу для безпечного перевезення, оброблення та використання GMO, які є продуктом біотехнології і здатні негативно вплинути на збереження та стале використання біологічного різноманіття.

Своїм Рішенням ІІ/5 друга нарада сторін Конвенції про біологічне різноманіття заснувала Спеціальну робочу групу з розроблення протоколу з біологічної безпеки (відкритого складу). Після багатьох років нарад та обговорень остаточний текст Протоколу з біологічної безпеки був прийнятий 29 січня 2000 року як додаткова угода до Конвенції і набрав чинності 11 вересня 2003 року. Протокол набув широкого визнання. До квітня 2010 року його підписали в цілому 158 країн, більшість з яких є країнами, що розвиваються. Однак, деякі великі країни-виробники GMO не підписали протокол (Сполучені Штати Америки, Австралія) або підписали, але не ратифікували (Аргентина, Уругвай, Канада).

Картахенський протокол забезпечує біологічну безпеку, встановлюючи практичні правила та процедури для безпечного перевезення, оброблення та використання GMO, особливо зосереджуючись на регулюванні руху цих організмів через кордони з однієї країни до іншої. Протокол конкретизує, в основному, модифіковані організми, які будуть навмисно введені у навколишнє середовище (наприклад, насіння, рослини або риба) і генетично модифіковану сільськогосподарську сировину (наприклад, кукурудза та збіжжя, що використовуються для оброблення і виробництва кормів для тварин або продуктів харчування). Його дія не поширюється на фармацевтичні препарати для людини (вони контролюються іншими міжнародними договорами та організаціями) або на продукти, отримані з GMO (наприклад, масло з генетично модифікованої кукурудзи або папір з генетично змінених дерев).

Крім Картахенського протоколу, не існує єдиного всеосяжного міжнародно-правового документа, що охоплює всі аспекти, пов’язані з використанням GMO або їхньої продукції. Однак, ряд існуючих міжнародних угод, що мають безпосереднє відношення до GMO та біологічної безпеки, повинен враховуватися під час створення національного курсу та нормативно-правової бази:

Договори Світової організації торгівлі (WTO), укладені з метою контролю міжнародної торгівлі. Основною ціллю WTO є сприяння вільній міжнародній торгівлі, і організація досягає цього шляхом встановлення конкретних правил, які виступають як форум для торгівельних переговорів та надають допомогу в урегулюванні конфліктів. З усіх угод дві мають безпосереднє відношення до GM-культур. Вони стосуються Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, яка визначає переговори про вільну торгівлю, а також Угоди про санітарні та фітосонітарні заходи, яка визначає охорону громадського здоров’я та соціального значення стандартів у державах-членах WTO.

Угода про технічні бар’єри в торгівлі (Угода про ТВТ) зобов’язує членів WTO не обмежувати необґрунтовано міжнародну торгівлю з метою збереження своїх національних прав. Договір складається з трьох основних частин: 1) членам пропонується прийняти “еквівалентні стандарти”, що означає, що стандарти різних країн взаємно визнаються за допомогою відповідних контрактів; 2) ТВТ сприяє використанню стандартів, визнаних на міжнародному рівні; 3) ТВТ вимагає у членів WTO інформувати один одного про відповідні зміни в політиці. Це означає, що вони повинні створити центри, які збиратимуть всю наявну інформацію про стандарти на продукцію та правила торгівлі. Ці центри повинні відповідати на питання, поставлені іншими країнами та, за запитом, надавати торгівельним партнерам консультацію для обговорення відповідних вимог до торгівлі.

Угода про санітарні та фіто санітарні заходи (Угода про SPS) дозволяє членам WTO тимчасово припинити торгівлю в інтересах захисту громадського здоров’я. Однак такі рішення повинні базуватися на наукових засадах, визнаних на міжнародному рівні настановах та процедурах оцінки ризиків. Коли наявна кількість наукових даних недостатня для того, щоб визначити ймовірність ризику, пов’язаного з імпортом окремих товарів, то члени WTO можуть вживати заходів на основі тієї інформації, яка у них є. Угода про SPS не дозволяє своїм членам ніякої дискримінації між країнами-експортерами, якщо більшість умов у них однакова і для цього немає прийнятного наукового обґрунтування.

Кодекс Аліментаріус розробив ряд міжнародних кодексів належної практики, настанов та рекомендацій щодо безпеки харчових продукції та здоров’я споживачів. Кодекс Аліментаріус заснований Комісією Кодекс Аліментаріус, допоміжним органом FAO і WHO. Комісія є основним міжнародним органом, яки контролює стандарти на харчові продукти і представляє більше 50 % населення світу. Основною метою Кодексу є управління та сприяння розробленню і створенню визначень та вимог до харчової продукції, що здійснюється у цілях надання допомоги в їхньому узгодженні і, цим самим, полегшити міжнародну торгівлю. Норми, встановлені Кодексом, широко застосовуються як орієнтир для розв’язання міжнародних торгових конфліктів. Вони явно (SPS) та неявно (ТВТ) посилаються обидві угоди WTO.

Міжнародна конвенція з захисту рослин (ІРРС) захищає здоров’я рослин на основі оцінки та управління ризиками, пов’язаними з рослинними шкідниками. ІРРС встановлює стандарти для заходів щодо зниження небезпеки рослинних шкідників інвазійних видів. Будь-які GMO, що можуть розглядатися як рослинні шкідники, підпадають під дію цих документів. ІРРС дозволяє урядам вживати для запобігання занесенню та поширенню таких шкідників. Він також встановлює процедури для відповідного аналізу ризиків, у тому числі, й впливу на природну рослинність. Секретаріат ІРРС підпорядкований FAO.

Міжнародний договір про рослинні генетичні ресурси для виробництва продовольства та сільського господарства UN FAO є багатосторонньою угодою, яка стосується генетичного матеріалу рослинного походження, що складає цінність для виробництва продовольства і сільського господарства. Цілями договору є збереження і стале використання рослинних генетичних ресурсів, а також справедливий розподіл вигод, отриманих від їхнього використання, з метою сприяти сталому розвитку сільського господарства та продовольчої безпеки. Таким чином, договір спрямований на визнання величезного внеску фермерів у різноманітність сільськогосподарських культур, яким харчуються люди по всьому світові, до створення глобальної системи для забезпечення фермерів, селекціонерів та вчених доступом до генетичного матеріалу рослин, а також на забезпечення того, щоб рослини-реципієнти отримували вигоду від генетичної модифікації у країні, в якій вони виникли. Генетичні ресурси рослин визначено в договорі як “будь-який генетичний матеріал рослинного походження, який має фактичну або потенційну цінність для виробництва продовольства і сільського господарства”. Договір встановлює багатосторонню систему спільного використання та доступу до певної кількості важливих сільськогосподарських культур, які знаходяться під управлінням та контролем договірної сторони та в суспільному надбанні.

Ці різні угоди про торгівлю, сільське господарство, безпеку харчових продукції, біологічну безпеку та пов’язані з ними теми призначені для спільних заходів та взаємодоповнюваності одне одного. Просто уникнення потенційних конфліктів часто вимагає глибокого розуміння питань і ретельного управління. Поліпшення координації різних міжнародних режимів може значно зміцнити біологічну безпеку, допомагаючи при цьому уникнути можливих конфліктів та узгодити законні інтереси торгівлі, біологічної безпеки і інших галузей.

Далі буде